Зав'язь



Категории Григiр Тютюнник ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Дiд Лаврiн питає онука, куди це той налагодився, i пiдсмiюється, нiби ïï справдi щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надiв i волосся на головi прислинив, — може, вiн на збори готується. У хатi потемнiло, не видно й цвiлi по кутках. Картопля паростками бiлiє — у землю проситься. Хлопець бере одеколон, поливає носовик, а дiд смiється. Що за в'ïдливий! I Миколка знає чого. Ранiше) коли вечiр настане, дiд i починає розказувати, як ïм у австрiйському полонi жилося. А взимку колядок разом спiвають. А тепер — минулося. Тепер Миколка, як каже дiд, уже парубок. Хлопець простує до дверей, а дiдусь застерiгає, що, мовляв, як жениться на тiй сусiдцi-проявi, то кислицi йому снитимуться. Миколка нiяковiє, а вiн своє: Бо то дiвка з тiєï куряви, що чорти на дорогах крутять! Хлопець говорить, що в неï просто мiцний характер, i вислизає з хати. Надворi пахне молодим листям, бур'янами й мокрим попелом Садок вiдцвiв i густо вкрив землю бiлими пелюстками. Десь у степу палять солому — червонiє заграва. Миколка йде садом на край вулицi, до провалля, i здалеку бачить маленьку постать Сонi. Хлопцевi здається, що ширшає в плечах, твердiшає його крок, а от голосу нема, i вiн белькоче противно й шепеляво. Соня пропонує подивитися снiг у проваллi. Вони лiзуть у чорну холодну прiрву, пiдпираючи одне одного плечима. Дивуються снiговi та кризi, що там ще залишилася. Очi у дiвчини дивнi: i зляканi трошки, i смiються. Хлопцевi хочеться ïï поцiлувати, але боïться отримати ляпаса. А Соня вже й сердита стала. Придумала гру: хай вона буде падати, то чи вдержить ïï. Звичайно ж втримає, хай там що, але iз жахом вiдчуває, що пiдсковзується i ледь не впускає Соню в грязюку. Дiвчина сердито вiдвертається, а Миколка думає: i справдi кислички снитимуться. Рiшуче починає видиратися з провалля. Соня жалiбно шепоче, а як же, мовляв, вона? Вiд того шепоту в хлопця паморочиться в головi, серце калатає, вiн стрибає вниз, сердито хапає Соню за плечi й з розгону цiлує в рипучу холодну хустку. Дiвчина якось лагiдно i покiрно говорить, навiщо ж вiн, дурненький, аж за вухо цiлує. Миколка майже виносить Соню з провалля, вiдчуваючи, що сили в нього, як у вола. Сiдають на лавочцi пiд хлiвом. Листя в садках ще тiльки проклюнулось, тому в гiллi рясно миготять дрiбнi, мов роса, прозеленкуватi крапельки: то зав'язь. Соня мрiє: якби ïй таке намисто — вiк би не знiмала. А Миколка обiцяє, що як вивчиться на шофера, то обов'язково ïй купить. Дiвчина говорить, що вишиватиме йому гарнi-прегарнi сорочки, у тисячу разiв кращi за тi, що в лавцi продають. Довго сидять, не розплiтаючи обiймiв навiть тодi, коли повз них мчать раннi машини на базар i шофери кричать iз кабiн щось веселе, заохочуюче i безсоромне. Розiйшлися далеко за пiвнiч. Раптом з-за садка виринає дiд у кухвайцi й з вилами. А над деревами клубочиться дим. Говорить Миколцi, щоб допомiг окурювати садок: морозець, може пропасти зав'язь. Хлопець прожогом кидається у садок, нагрiбає рiзного палива i розкладає вогонь на межi, щоб дим тягло i на Сонин садок.
— Та не там, ближче до саду розкладай! — сердито гукають дiд. — Нiчого, — одказую так, як вони мене вчили, — буде в людей — буде i в нас... А сам собi думаю: за чим би його сьогоднi забiгти до сусiдiв, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу...

Висновки Нiжна, красива, незахищена зав'язь на деревах, яку треба вберегти вiд морозу. Таке ж нiжне й зворушливе перше кохання Миколки й Сонi, прекраснi ïхнi мрiï. Пiд впливом цих почуттiв хлопець робиться сильнiшим i добрiшим. Чи зумiє молодь зберегти цi почуття, пронести ïх через усе життя — ось що хвилює автора. Художня iнтерпретацiя вiчноï теми кохання у Гр. Тютюнника лаконiчна, проста i разом iз тим глибоко символiчна та нацiональна за духом.

Метки Зав'язь, ГРИГIР ТЮТЮННИК, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА НОВЕЛА, ОПОВIДАННЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Зав'язь