НА ЗГАРИЩI



Категории Григiр Тютюнник ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Йшов урок. Вчитель Федiр Несторович перевiряв знання учнiв з iсторiï. Одна дiвчинка навiть не змогла вiдповiсти, коли була вiйна, i це глибоко схвилювало вчителя. Пiсля уроку вiн, гримаючи залiзними замками на протезi, пошкандибав додому. На вулицi гралися дiти. Одне з них, бачачи, як невпевнено йде чоловiк, зробило своï дитячi висновки: Дядя п'янi. Та старшеньке його швиденько поправило: Цить! Удядi ножки немає. Прийшовши додому, Федiр Несторович зняв протез, дiстав своï старi, ще госпiталiвськi милицi й пошкандибав за село. Йому вслiд з болем у душi дивилася Одарка, жiнка, у якоï вiн квартирував пiсля того, як повернувся з госпiталю. А вiн iшов обнiжком, розгойдуючись мiж милицями, далеко вперед викидаючи ногу. Плащ на спинi напнувся халабудою, плечi гостро пiднялися вгору, рукава пiдсукалися по лiктi. В степу пахло свiжою землею, лiтало гайвороння, паслися корови. За ярами вiн звернув на свою стежку. Федiр Несторович прийшов на згарище. Стояв i спомини густою павутиною оповили голову: ось тiк, де колись молотили, вибивали соняшники, лущили квасолю, де не було жодноï грудочки землi, якоï б вiн не роздавив босою п'ятою, i жодноï шпички, якоï б не загнав у дитинствi, колодязь, з якого все життя пив воду. Йому здалося, що вiн бачить, як вони удвох з батьком складають сiно, а з хати виглядала дружина Катерина з сином Дмитриком... Та ось хтось його покликав, обiрвавши павутину споминiв. Це був сусiд, старий дiд Макар. У нього колись була велика сiм'я, та у сорок першому Макарових хлопцiв забрали на вiйну, дiвчат — у Германiю, а Макариху разом з наймолодшим, Сашком, розiрвало снарядом у грядках. Тiльки клаптик синових штанцiв знайшов Макар... I ось тепер живе сам на згарищi. Вiн вже вкотре розповiдав Федору Несторовичу, як у ïхню хату влучила бомба, як у повiтрi довго вирувало пiр'я з подушок, а лiтак кружляв так низько, що навiть було видно ошкiренi льотчиковi зуби i блискучу стрiчку на комбiнезонi. I не було в його розповiдi трагiчних зiтхань, а було лише старече бажання пригадати все таким, яким воно було насправдi. Дощ закiнчився, i вчитель зiбрався додому. Сутенiло. На левадах розлiгся туман. З туману назустрiч Федору Несторовичу вийшла Одарка, яка, хвилюючись, чекала його повернення: Пiзно вже, не встигнете i до урокiв пiдготуватися. Я вже приготувався, — сказав сам собi, зiтхнув i знову заквапився, загойдався на милицях, далеко вперед викидаючи ногу. 1966 р.

Метки НА ЗГАРИЩI, ГРИГIР ТЮТЮННИК, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА XX СТОРIЧЧЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
НА ЗГАРИЩI