Климко



Категории Григiр Тютюнник ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Климко прокинувся вiд холодноï роси, що впала йому на босi ноги, глянув на шлях i пiдбадьорив себе — збiжить вiн з гори й зiгрiється. Вдалинi рожевiли крейдянi гори, а десь мiж них — мiсто Слов'янськ, бiля якого солi — бери скiльки схочеш. А за склянку солi можна було намiняти харчiв. Климко, пiсля того як посиротiв, жив удвох iз дядьком Кирилом, машинiстом великого паровоза. Дядько приходив зi змiни, питав, як тут його помiчничок, чи не боявся вночi. Климко охоче прибирав воду за дядьком, насипав йому гарячоï запашноï юшки, хвалився своïми чепурними зошитами й очiкував традицiйного гостинця, якого той нiколи не забував привезти з поïздки. Одного разу дядькiв паровоз не повернувся iз рейсу — в нього влучила бомба. Загинули машинiст i його помiчник. Климко залишився сам. II Климко йшов уже восьму добу. Ïхню станцiю i барак розбомбили нiмецькi лiтаки, хлопець залишився з тим, у чому був. Сонце пригрiвало в спину, а земля була холодна, пiдошви босих нiг пробилися як дерев'янi. Хотiлося ïсти — останнiй сухар, даний аптекарем Бочонком, був з'ïдений ще вчора вранцi. Климко побачив город, де щойно вибрали картоплю, димок вiд згасаючого багаття. У розворушених ямках хлопчик знайшов кiлька картоплин i пiдкрiпився ними. Ноги вiдмовлялися йти, особливо пiсля ночiвлi. Климко бив ïх Iз вiдчаю, а потiм почав розтирати легенько й першi кiлометри йти потихеньку. III Коли згорiла станцiя, Климко знайшов собi притулок у шахтнiй ваговiй. Вiн перенiс iз погреба те, що вцiлiло — картоплю, два кусники старого сала й кiлька цибулин. Спочатку було холодно й незатишно, докучали щури. Потiм Зульфат, товариш Климка, вигнав нахабних звiрят димом, допомiг облаштувати кiмнату. Тепер тут часто збиралося шкiльне хлоп'яче товариство, дивилося на розжарiлу пiчку-буржуйку, прислухалося до гуркоту нiчного бою i мрiяло почуваючи себе на Робiнзоновому островi. Якось пiсля короткого бою на станцiю прийшли iталiйцi. Грабували людей, забираючи ïжу, одяг, стрiляючи курей. У висiлку почався голод. Люди мiняли на базарi навiть коштовностi на будь-який харч Якось Климко та Зульфат зайшли й собi на базар. Там якийсь бородатий дядько з села обмiнював продукти на дорогi речi. Зверхньо й грубо вибирав, що йому сподобалося. Люди ремствували, але робити було нiчого. Раптом хлопцi побачили свою вчительку Наталю Миколаïвну. Вона стояла оддалiк iз немовлям, тримаючи в руках рожеву сукню, яку вдягала лише на свята. Бородань побачив плаття, захотiв його взяти, але вчителька сказала, що йому вона нiзащо не промiняє. Бородань презирливо про неï висловився, а Зульфат не витримав i пошпурив у нього каменюку. Хлопцi запропонували Наталi Миколаïвнi жити у них, адже ïï квартиру розгромили окупанти. Вони перенесли речi вчительки, а Зульфат роздобув колиску для малоï Олi. Увечерi прийшов до ваговоï дiдусь Зульфата, принiс торбинку сухарiв, подивився, як учителька поïть дитину чаєм, i сказав, що так не годиться, треба молока. Климко подумав, що запасiв харчiв на зиму ïм усiм не вистачить, необхiдно йти у Слов'янськ по сiль, щоб було що мiняти. Зульфат хотiв iз ним, але хлопець не дозволив, адже треба було комусь допомагати Наталi Миколаïвнi, та й дiдусь його не пустить, а от вiн — сам собi господар. IV Климко пiшов у мiстi за людьми, якi рухалися в одному напрямi — на базар. Скраю стояла дiвчина, продаючи гарну темно-вишневу у квiтках хустку. Хлопчик зупинився бiля неï, а вона злякалася, подумала, що вiн злодiй. Дядько, що сидiв просто на землi й торгував саморобними тапочками, теж обiзвався до дiвчини й сказав, що так вона нiчого не продасть, хай поставить бiля нього тачку i йде мiж ряди. Раптом почалася облава. Ловили дiвчат i хлопцiв для вiдправки на роботу в Нiмеччину. Полiцаï причепилися до дiвчини, але за неï заступилися безногий дядько й Климко. Дiвчина була дуже вдячна, запросила хлопчика iз собою, бути ïй за брата, безногий швець подарував килимовi тапочки й вимiняв для нього солi. Потiм умовив молодицю, щоб вона дала Климковi ще солi, яка була у неï вдома. V Коли Климко отямився, то побачив себе у лiжку. Почав згадувати, що застудився в дорозi, що пiшов iз тiткою Мариною по сiль до неï додому. Виявляється, що вiн був у гарячцi, без пам'ятi цiлих три нi. Тiтка його нагодувала, пiшла по молоко для нього. Климко ледь пiднявся, але вирiшив зробити щось добре для гостинноï жiнки. Пiдмiв дорiжку, повисмикував бур'ян. Коли тiтка Марина принесла в глечику молока, вiн надпив трохи, потiм доливлив води — щоб бiльше було, бо хотiв узяти з собою в дорогу. Тiтка пожалiла його, запропонувала зостатися в неï назавжди, але хлопець наполягав — йому треба додому, його чекають. Тiтка Марина й один знайомий залiзничник допомогли Климковi сiсти в товарний вагон поïзда, який ïхав через його станцiю. Там було вже кiлька донбасiвцiв. Прокинувся хлопець вiд гуркоту. На дверях стояв нiмець. Вiн звелiв виходити, а при виходi бив усiх ногою. Климко випав iз вагона, зчухравши груди й колiно. Це було Дебальцево, станцiя за шiстдесят кiлометрiв вiд ïхньоï. VI Другого дня Климко пiдходив до своєï станцiï. У нього був мiшок iз сiллю, харчами, навiть пляшечка молока, яка дивом не розбилася при падiннi. Раптом у висiлку почувся пострiл. Вiд переïзду бiг якийсь чоловiк — босий, у солдатському галiфе. За ним — двоє в чорному. Пролунала автоматна черга. Климко ойкнув i впав. З пробитого мiшка потекла на дорогу сiль. Коментар У тяжкий воєнний час хлопчик Климко залишився сиротою. Але вiн знайшов сили не лише влаштувати своє життя, а й допомагати iншим. Як дорослий, узяв на себе вiдповiдальнiсть за вчительку та ïï маленьку доньку. Заради ïхнього порятунку вiд голоду вiн подолав сотнi кiлометрiв пiшки босим, постiйно наражаючись на небезпеку Добрi люди пропонували залишитися в них, але Климко знав, що йоги чекають, на нього сподiваються. I виконав свiй обов'язок до кiнця Повiсть учить добру, чуйностi, людяностi, вмiнню долати життєвi труднощi.

Метки Климко, ГРИГIР ТЮТЮННИК, ПРО ДАЛЕКI МИНУЛI ЧАСИ, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Климко