Дивак



Категории Григiр Тютюнник ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал На початку зими Олесевi до школи можна ходити двома шляхами — рiчкою або бором. Але мати забороняє ходити по тонкiй кризi, тому хлопчик iде бором. Вiн ще малий, ледь до ручки дверей дiстає. Очi чорнi, глибокi, хочуть збагнути увесь свiт. Олесь любить зиму. Любить малювати по снiгу, водячи пальцем. Милується своïм творiнням, поки хтось не гукне з двору, що скаже матерi. У бору тихо й затишно. Тiльки десь недалеко порається дятел. Олесь придивляється i бачить купу шишок пiд сосною. Ось i сам дятел — нацiлився гартованим дзьобом, нiби питаючи: чого тобi тутечки? Олесь нагорнув снiгу на корiння сосни й побiг. Коли хлопчик пiдiйшов до школи, його покликали однокласники подушки гнуть - — кататися на молодому льоду. Олесь вiдповiв, що не хоче псувати лiд. Тодi до нього пiдскочив Федько Тойкало iз криком бий зрадника! ударив у скроню. Пiд оком в Олеся вискочила Ґуля. Хлопчик лiг на кригу долiлиць i став роздивлятися дно рiчки. Уявив маленьку хатку пiд кущем водяноï папоротi, як вiн там сидить i рибку стереже, вiтається з карасиком. Раптом промайнула чорною блискавкою щука з маленькою плiточкою в зубах. Хлопчик заляпав долонею по льоду, затупотiв ногами, благаючи хижу щуку вiдпустити рибку. У школi продзвенiв дзвоник, а Олесь сидiв посеред рiчки й плакав. На першому уроцi було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрiвна звелiла всiм малювати глиняний горщечок. Олесь почав i натхненно малювати, i з його зошита поглянув презирливим оком дятел: чого тобi? Коли вчителька обурилась i пообiцяла поставити двiйку Олесь пiднявся й пiшов iз класу. Вийшов iз школи й подався у верболози. Там проблукав до вечора — роздивлявся пташинi гнiзда, ïв мерзлу калину, шукав свiткiв. У школярiв закiнчилися заняття, i вони вийшли на вулицю. Пiд тинами на колодах сидiли дядьки й обговорювали життя, хвалили дiтей, що намагалися показати свою силу. А на Олеся сказали, що вiн тихий, смирний, якийсь дивакуватий, i хлопчик не зрозумiв, хвалять його чи лають. На мосту Олеся дожидав Федько. Нiяковiючи, тицьнув у руку подавлений теплий пирiг. Олесевi не хотiлося пирога, але вiн радий був примиренню, занишпорив по кишенях i подарував Тойкаловi ремезяче гнiздо. Бiжучи через лiс, хлопчик помiтив свого дiда Прокопа, що ïхав по сiно, сiв i собi на сани. Став питати дiда, чому його, Олеся, називають диваком. А дiд сказав, що не вмiє малий жити — тихенький, смирний, а треба собi лiктями пробивати дорогу. Дiд Прокiп багато навантажив сiна на сани — коням було важко ти по снiгу, вiн ïх бив батогом, а Олесь просив не бити, усе пiдбивав старому руку. Вдома хлопчик залiз на пiч i заплакав. Дiд сказав матерi, що син у неï дивак. Мати ж попросила не чiпати хлопця. Олесь заснув, i снилася йому казка про Iвасика-Телесика, якого гуска взяла на своï крила. Коментар Кожна людина неповторна, iндивiдуальна. Таким є i Олесь, герой оповiдання Дивак. Вiн тонко вiдчуває природу, чутливий до краси, його серце вiдкрите для добра й справедливостi. Усе лихе в життi вiн сприймає болiсно. Не всi розумiють його почуття, навiть учителька i рiдний дiд, тому вважають його диваком, людиною, не пристосованою до життя.

Метки Дивак, ГРИГIР ТЮТЮННИК, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Дивак